Якість різних приголосних залежить від умов їх творення. В українській мові приголосні характеризують і класифікують за такими ознаками:
1) за участю голосу і шуму в їх творенні (тобто за роботою голосових зв’язок);
2) за місцем творення (за активним мовним органом);
3) за способом творення;
4) за наявністю або відсутністю палаталізації (пом’якшення);
5) за наявністю або відсутністю носового забарвлення.

• За участю голосу і шуму (тобто за роботою голосових зв’язок) приголосні діляться на сонорні й шумні.
Сонорними називаються приголосні, що складаються з голосу й шуму з перевагою голосу. До сонорних приголосних належать: [в], [й], [р], [р’], [м], [н], [н’], [л], [л’].
Шумними називають приголосні, що складаються з голосу і шуму з перевагою шуму (дзвінкі приголосні) або з одного тільки шуму ( глухі приголосні ).
Дзвінкі й глухі приголосні, крім звука [ф], утворюють співвідносні пари:

Дзвінкі Глухі
[б] [п]
[д] [т]
[д’] [т’]
[з] [с]
[з’] [с’]
[дз] [ц]
[дз’] [ц’]
[ж] [ш]
[дж] [ч]
[Ґ ] [к]
[г] [х]

• За місцем творення (або за активним мовним органом) усі приголосні поділяються передусім на губні і язикові.
Губні приголосні творяться в результаті зближення нижньої губи з верхньою або верхніми зубами. До губних приголосних належать: [б], [п], [в], [м], [ф].
Язикові приголосні залежно від того, яка частина язика артикулює до пасивного мовного органа ( зубів, піднебіння, або задньої стінки глотки), поділяються на:
1. Передньоязикові.
2. Середньоязикові.
3. Задньоязикові.
4. Глотковий, або фарингальний. При творенні корінь язика зближується із задньою стінкою глотки.

1. д д’ т т’ з з’ с с’ дз дз’ ц ц’ ж ш дж ч р р’ л л’ н н’
2. й
3. Ґ х
4. г

Характеризуючи приголосні за способом творення, враховують характер перепони, що утворюється між мовними органами.

• За способом творення (шуму) приголосні поділяються на три основні групи: зімкненні , щілинні і дрижачі.
При вимові зімкнених приголосних активний орган ( нижня губа або язик) тісно змикається з пасивним. Під тиском повітря зімкнення з силою розривається, і при цьому утворюється характерний шум.
Шумні зімкнені (в свою чергу) поділяються на проривні і африкати.
До проривних належать: [б], [п], [д], [д?], [т], [т’], [Ґ], [к], [м], [н], [н’]. При цьому проривні шумні ([б], [п], [д], [д?], [т], [т?], [Ґ], [к]) називаються ротовими, а проривні сонорні ([м], [н], [н’]) – носовими. При їх вимові в ротовій порожнині утворюється тісне змикання ( як при [б] або [д]), проте одночасно повітря вільно виходить через носову порожнину.
При вимові африкат передня спинка язика, наближаючись до піднебіння, спочатку утворює зімкнення . Проте замість моментального прориву цього зімкнення в останній фазі у африкат зімкнення поступово переходить у коротку щілину. Отже, африкати – це звуки складної артикуляції, першим компонентом яких є зімкнення, а другим – щілина. До африкат в українській мові належать: [ч], [ц], [ц’], [дз], [дз’], [дж].
При вимові щілинних активний мовний орган, наближаючись до пасивного, утворює вузьку щілину. До щілинних належать: [в], [ф], [з], [з], [ж], [ш], [й], [г], [х], [л], [л].
При вимові дрижачих [р], [р’] кінчик язика періодично або притискається до переднього піднебіння, або відходить від нього.

• Приголосні звуки можуть класифікуватися за твердістю – м’якістю. Пом’якшення звуків виникає внаслідок додаткового підняття середньої спинки язика в напрямку до твердого піднебіння, чим може ускладнюватися основна артикуляція приголосних.
Залежно від відсутності чи наявності роботи середньої спинки язика приголосні поділяються на тверді і м’які. Проте м’якість виявляється не в усіх приголосних однаково. Найбільш м’яким є звук [й], і за ним завжди лишається назва м’який приголосний. Інші приголосні пом’якшуються меншою мірою, і тому їх ще називають пом’якшеними . До них відносяться: [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [дз’], [л’], [н’], [р’].
Крім того, в українській мові, головним чином перед [і], з’являються ледь пом’якшені відтінки ряду твердих приголосних, які не мають м’яких відповідників. Вони називаються напівпом’якшеними. Ці звуки в транскрипції позначаються знаком “апостроф”. До них відносяться: [б’], [п’], [в], [м’], [ф], [ж’], [ч’], [ш’], [дж’], [Ґ’], [к’], [х’], [г’]

Поширити